І я повинна щось сказати

З дитинства мене цікавило моє національне самовизнання. Мій дідусь по батькові - німець, родина мого діда походить і від німцев, і від шведів, казала бабуся, що, навіть, французи були теж в нашій родині. Моя бабуся по батькові - з Белорусії. Вся ії родина - белоруси. Дідусь та бабуся по матері - українці з Наддніпровщини, але, здається, що росіяни теж були. Я та мій брат народилися в Киргизстані, де я жила з народження до 15 років. Ходила до школи, вивчала російську, киргизську, французську, англійську. Батько української мови не знав і николи навить не чув, доки не познайомився з моєю мамою. Мати не вчила нас української мови, бо сама розмовляла тільки російською. Але кожного разу, коли приїзджали на відпочинок в Україну, то я чула, як гарно вона розмовляє на українськой мові. Та памятаю, що на полочці з книжками у нашому домі був "Кобзар" Т. Шевченко.
Мене завжди цікавило, хто я за національністю. Та все чєкала, коли отримаю паспорт, то напишу, що я - німка. Але ж німецькою могла сказати тільки кілька слів, що батько навчив.
Коли мені виповнилось 15, наша родина вирішила переїхати до України. Ми почали нове життя у місті Дніпропетровськ. З перших днів я почала вивчати українську, бо сказали нам, що навчання тільки на українській. Я вже в 9 клас переходила, та не могла навіть трьох слів сказати. Найняли репетитора, та кожного дня і по вихідним я їзділа до Тетяни Михайловни навчатися мові, за що я дуже ії вдячна. Мені було 15. Я вже тоді розмовляла по-франзузські, по-англійські, а мої знання з російскої були найкращими від усіх в моєму новому класі. За півроку мене від мого класу послали на шкільну району олімпіаду з УКРАЇНСЬКОЇ мови, бо виявилось, що я єдина в класі могла висловлювати свою думку на цій мові. Зараз я вивчаю іспанську, дуже хочу нарешті вивчити свою "рідну" німецьку. У мене ніколи не виникало небажання вивчати ще одну мову. Я щиро вважю, що знання будь-якої мови - це збагачення людини, це те, що робить твоє життя цікавішим.

А тепер про сучане. Коли Верховна Рада України приїняла закон закон про другу державну мову, спочатку я не приділила ниякої уваги до цього закону, бо вважала, що це ще одна політична акція можновладців. Але згодом все стало набагато цікавіше. Ми були у Чікаго та бачили, як українська громада виступила з акцією протеста проти "другої державної мови". Мене здивувало, чому українців, які вже дуже давно вирішили, що життя в Україні для них - це не вихід та іммігрували до Сполучених Штатів, дуже схвиловані таким положенням та їм не байдужа доля України. А українці, які живуть в Україні, не мають єдиної думки щодо дуже особливого питання, як то мови держави, а котрій вони живуть. Деякі люди вважають дуже критичним агрументом навести приклад Швейцарії та нагадати, що вон, у них там, взагали 4 мови державні, та і все добре. Я посміхаюсь, бо порівнювати Україну зі Швейцарієй - це як казати, що Україна - найдемократична країна в світі.

Я не кажу, що я підримую цей закон, або жорстко його засуджую. По суті я переконана, що якщо людина розмовляє богатьма мовами - то це ії перевага. Що бентежить мене - це то, як цей закон був прийнятий. Праламент - це меншість, яка представляє інтереси більшості, тобто мої, твої, наші інтереси, МИ обирали їх до Верховної Ради, щоб вони там представляли НАШІ інтереси. Я знаю за власним досвідом, що Україна дуже різна, та припускаю такої можлівости, що весь Схід та Середня частина України хоче та більше того все своє життя тільки те і робить, що розмовляє російською. Але ж чому сіспільство так непокоіться з цього закону? А тому що НАШІ інтереси були просто попрані цим голосуванням, що сталося в Верховній Раді, коли депутати голосували один за одного, коли цей закон був прийнятий більшостью депутатів за вимог, що тільки половина була присутня у сесійній залі.

Я проти того, що мої інтереси (а я поки що громадянка України) представляє така корумпована влада, яка базує свої рішення на волі та бажаннях олигархів. Я проти того, що в державі, яка називається Україною, державна мова не поважається. Я проти того, що молодь замість того, щоб займати активну позицію в суспісльстві та впливати на рішення влади, вона постить ВКонтакте тупі картинки з жартами та нові рецепти тортика з полуницей. Я проти того, що влада не слухає людей, що ії не турбує думка тих, хто зараз намагається ії щось сказати.
Та я розумію, що моя думка теж нікого не цікавить, але ж я вважала, що і я повинна щось сказати з приводу нового закону.